Егор Летов о событиях в электричке «Дубна-Москва»

«Наше Радио» собирало комментарии рок-музыкантов по поводу событий в электричке «Дубна-Москва» 3 апреля этого года, а именно зверской расправы и избиения московских музыкантов устроенной «наци-отморозками». Егор на радио не выступил, но свое мнение все-таки высказал. Вот оно:
«У нас еще году в 86м была отличная песня про все про это «Волна Патриотизма». Чем дальше живу, тем больше убеждаюсь, что в нашей стране ничего не меняется и никогда не изменится. Сколько себя помню, всегда существовали массовые так называемые «патриотические» движения, объединяющие отборную воинствующую сволочь. Раньше это были комсомольцы, любера, затем различные народно-патриотические движения типа общества «Память». Сейчас это скинхеды, всяческие «Идущие вместе»... Для всех же остальных в нашей стране единственно возможное состояние — это чемоданное. Здесь нельзя жить. Здесь можно только воевать, болеть, выживать, куда-то пробиваться с боями и потерями. Здесь нет завтрашнего дня. В любой момент тебя могут избить, ограбить, выкинуть в окно электрички инструменты... Издать какой-нибудь новый закон — и лишить тебя всего. В любой момент могут посадить, да и вообще убить без суда и следствия. Отсюда в умах постоянно рождаются всевозможные замыслы глобального переустройства вселенной, диковинные сектантства, апологии самоубийства и тому подобное. Все мысли направлены не на то, чтобы спокойно жить и что-то планомерно делать, а чтобы как-нибудь лихо отсюда сдристнуть, либо за рубеж, либо в тайгу или какой-нибудь скит, или на тот свет, или вообще в другое измерение. Наша страна — это беспощадный зловещий полигон. Раз уж здесь очутился, изволь принимать правила игры... Если не сломаешься — ты герой на все времена, а если не вышло — то тебя и нет и не было никогда.»
©

Koyaanisqatsi

Казалось бы, перевёрнутый мир — это где рыбы высоко летают, птицы глубоко плавают, а на заборе слово МЕЛ написано хуем.

На самом деле, перевёрнутый мир — это где инкассаторы занимаются вооружёнными грабежами, следователи прокуратуры садятся на 9 лет за взятки, сотрудники ГИБДД по пьяни давят людей, а офицеры наркоконтроля умирают от передоза в ведомственной сауне.
©

Robert De Niro's Waiting

Bananarama

Hope's dashed to the floor like shattered teenage dreams.
Boys living next door are never what they seem.
A walk in the park can become a bad dream

People are staring and following me.
This is my only escape from it all:
Watching a film or a face on the wall.
Robert de Niro's waiting
talking italian.
Robert de Niro's waiting
talking italian.
Robert de Niro's waiting
talking italian.
Robert de Niro's waiting
talking italian.
I don't need a boy
I've a got a man of steel

Don't come any closer
I don't wanna feel.
You're breathing
you're touching
but nothing's for free

I never want this to happen to me.
Don't try to change me
you're wasting your time

Now I've got something much better in mind.
Robert de Niro's waiting
talking italian. . . .
A walk in the park can become a bad dream
. . .
Robert de Niro's waiting
talking italian. . . .
©

Online.FM

©

Taiwan provides leading cancer treatments: DOH

SEEKING EFFECTIVENESS： DOH Minister Yeh Ching-chuan defended his agency’s decision not to allow a controversial heavy-ion therapy facility to be built

Thu, Oct 09, 2008

The nation’s level of cancer treatment has kept pace with other countries and will remain among the leaders in proton radiation therapy, Department of Health (DOH) Minister Yeh Ching-chuan (葉金川) said yesterday after his agency nixed a foundation’s plan to introduce heavy-ion therapy to Taiwan last month.

“Taiwan can already be considered among the leading countries [in the area of cancer treatment],” Yeh told at a committee hearing in the legislature when asked if the country was in immediate need of the heavy-ion therapy.

Yeh said proton radiation therapy was more effective than heavy-ion therapy, noting that Hon Hai Group chairman Terry Gou (郭台銘) donated NT$15 billion (US$463.9 million) last year to National Taiwan University Hospital to build the country’s first proton therapy center.

The questions were raised after Evergreen Group chairman Chang Yung-fa (張榮發) angrily denounced the department on Monday for rejecting his foundation’s proposal to build a cancer center equipped with a heavy-ion treatment facility.

Chang said the foundation had abandoned the project, which would cost between NT$6 billion and NT$10 billion, and he would fire the center’s preparatory team.

Advocates of heavy-ion radiotherapy believe it is more effective at killing tumors than proton therapy while causing less damage to healthy tissue.

In rejecting Chang’s proposal, the department said high radiation heavy-ion therapy was dangerous and such treatment would have to pass clinical trials in Taiwan before it could be approved.

Bureau of Medical Affairs Director Shih Chung-liang (石崇良) said such clinical tests could only be conducted in conjunction with a teaching hospital, so the foundation was not eligible to introduce the equipment on its own.

Yeh said yesterday that he was willing to discuss the project with the foundation and perhaps provide help if the foundation was willing to cooperate with a teaching hospital.

Studies and proof of the safety and efficacy of the technology would have to be presented before heavy-ion therapy could be introduced to Taiwan. If there was insufficient evidence or its efficacy varies among different ethnic groups, clinical trials would be needed to verify its safety.

There are three heavy-ion treatment facilities in the world — two in Japan and one in Germany and a total of 29 proton treatment facilities in 13 countries, the DOH said.

Cancer has been the leading cause of death in Taiwan for almost two decades. More than 40,000 people died of cancer in Taiwan last year.
©

The Learning Curve

Chapter 07: Cognition
from Psychology: An Introduction by Russ Dewey

The Learning Curve

With repetition of almost any motor task, learning occurs, and a person becomes more efficient or effective at carrying out a task. In the pursuit rotor tasks, time spent on the metal dot increases. In the mirror-tracing task, the tracing becomes more accurate. Progress in skill learning commonly follows an S-shaped curve, with some measure of skill on the Y axis and number of trials on the X-axis. Progress is slow at first, then a subject may experience a burst of learning that produces a rapid rise on the graph.

What is the shape of the usual learning curve? What did Fitts and Posner say about "plateaus" in motor learning?

Many people believe that plateaus or flat periods during which a skill does not improve normally punctuate learning curves. But the idea of a plateau as a temporary stagnant period followed by more learning is a myth. Fitts and Posner (1967) found gradual improvement with practice in almost all motor skills. They said flatly there were "no plateaus." Fred Keller of Harvard referred to the "phantom plateau" since one seldom occurred, but people believed that it did.

The S-shaped "learning curve" typical of complex learning

Why does an S-curve of growth eventually level off?

What people call a plateau may be a period of stability after a skill is learned as well as it can be learned. Most growth processes follow the same S-shaped curve as motor learning. In general. An S-shaped curve of growth levels off because stability is attained, a resource needed for growth is limited, or a ceiling of performance is reached. For example, mirror tracing cannot improve forever. Given enough time, one should become very good at it, then improvement in performance stops. This is a plateau of sorts, indicating maximum competence has been attained.

What phases of learning a complex skill cause the "S-curve" pattern?

The S-shaped learning curve is most obvious when someone learns a highly complex task. The initial part of the curve rises slowly as a person becomes familiar with basic components of a skill. The steep ascending phase occurs when there is enough experience with rudiments or simple components to start "putting it all together." Rapid progress follows until the skill "hits a ceiling" or stabilizes at a high level.

Why does a "steep learning curve" indicate easy learning? What do people mean when they use that term?

People often speak of a steep learning curve when they mean the opposite. A steep learning curve is one in which skill improves quickly, meaning something is easy to learn. However, what most people mean by "steep learning curve" is difficult learning experience. No doubt they are thinking of steep hills and steep mountains which make climbing difficult. In actuality, the steepest part of the learning curve is the portion where learning is fastest and easiest.
©

Юск - Ліжко-койка Lara

Ліжко-койка Lara, спал. місце: 90x200 см, габарит. розм.: 69x96x204 см, масив сосни, обробка: натура, лакована

* Цена кровати указана без стоимости матраса и ламельной основы
©

Нового Майдану не буде

Економічна правда

Український капіталізм на 20-му році життя підходить до останньої фази первісного накопичення капіталу. Розглянемо її детальніше, бо це стосується кожного.

Душ по триста б

Сьогодні засоби виробництва повністю поділені між великими власниками. Залишилися деякі солодкі рештки державної власності, але в 2011 році і вони знайдуть нових господарів. Уряд покладає на приватизацію великі надії, адже додаткових джерел безболісного покриття дефіциту бюджету немає.

Поряд з цим, у 2011 році уряд спробує остаточно вирішити питання ще одного важливого джерела капіталу - землі. Власне, вона і так вже розпайована і поділена між потужними землевласниками-орендаторами. Залишилося лише узаконити цей порядок і перетворити землю на повноцінний товар.

З цим завданням влада впорається, адже серед політичних еліт - і тих, хто при владі, і тих, хто тимчасово в опозиції, - щодо земельного питання існує повний консенсус. Логіка капіталізму вимагає перетворення землі у товар. Крапка.

Залишився третій виробничий фактор, який досі влада ігнорувала, - трудовий капітал. Впоравшись із заводами і землею, олігархи згадали і про людей.

Проблему точно ілюструє анекдот. Засідання Верховної ради. Виступає голова: "Шановні депутати, підприємства ми приватизували, землю поділили, тепер час і про людей подумати". Голос із зали: "Справді! Душ по триста не завадило б!".

Бити по всіх фронтах

Встановлення контролю над робочою силою або навіть над усім населенням України з боку пануючого класу є системним і неминучим.

Передусім, встановлюється контроль над народженням і життям людини - впроваджується страхова медицина, точніше, підтверджується її фактичний платний статус, тривають маніпуляції з виплатами з народження дитини.

Посилюється контроль над свідомістю через реформу освіти. Кількість вузів скорочується, академічна незалежність ліквідовується. І взагалі - країні не вистачає слюсарів. Вища освіта псує електорат. Телебачення транслює шоу та ностальгічні фільми епохи СРСР. Афоня - взірцевий архетип потрібного владі електорату.

Трудова функція людського ресурсу регулюватиметься Трудовим кодексом і новим пенсійним законодавством. Короткий зміст цих реформ - усім працювати до смерті.

Робоча сила має десь жити і відпочивати, інакше кажучи, відновлювати свої корисні властивості. Із зарплатою, що забезпечить фізіологічне відновлення, впорається Трудовий кодекс, а з дахом над головою - Житловий. Комунальний сектор - єдине джерело прибутків, до якого ще не дійшли руки в українських капіталістів.

Радянська влада дуже розбестила населення. В одному будинку міг жити і професор, і слюсар п'ятого розряду. Але капіталізм вимагає більш чіткої сегрегації. От у США: підвищили зарплату на 100 баксів? Переїжджай у новий район. Звільнили з роботи? Теж пакуй речі і шукай інше житло. Те саме відбуватиметься і в Україні.

Пеня за борги з комунальних послуг з 2011 року - перший крок. Всіх бідних, слабких і немічних поселять у соціальне житло. Побудують нові бараки. Дуже зручно, до речі. Школи будувати не треба, все одно діти бідних не вчаться, нехай краще працюють.

Для тих, хто здатен заплатити за комунальні "послуги", є інше ярмо - ОСББ. Отже, контроль за робочою силою як джерела доданої вартості - системний і всеосяжний.

Кінець епохи Майданів

Кажуть: пенсійна реформа і Трудовий кодекс викличуть таке збурення народу, що "податковий" Майдан здаватиметься дитячою грою. Нічого не буде.

З точки зору економіки, суспільство ділиться на дві основні верстви: роботодавців і найману робочу силу. Великі власники засобів виробництва або олігархи займають пануюче становище у державі. Їх завдання - зафіксувати цей стан.

Під час першого Майдану рушійною силою виступали ті ж власники, але не такі заможні і впливові. Ще тоді казали: це бунт мільйонерів проти мільярдерів. Мільйонери були добре організовані, мали гроші і навіть телевізійний канал. Усе це дозволило їм у 2004 році досягти успіху і трансформувати політичне поле.

На другому Майдані теж стояли підприємці або дрібна буржуазія. Це активні самозайняті люди, які мали хоч і малий, проте ефективний організаційний і фінансовий ресурс. У них були чіткі економічні вимоги.

Ці самодостатні люди сприймають державу як ворожий або, у кращому випадку, паралельний світ. Чи підуть вони на третій "пенсійно-трудовий" Майдан? Не підуть.

Вони хоч і дрібні, проте роботодавці, і Трудовий кодекс їх, швидше, влаштовує. Пенсійна реформа? Так вони і не розраховують на державу і її пенсії. Вони сплачують мінімальний пенсійний внесок, аби відчепились.

Житловий кодекс? Теж не аргумент. Якщо людина може дати раду своєму життю без допомоги держави, то вона має власний будинок і знає, як його захистити.

А що ж наймані працівники - жертви реформ і нових кодексів? Підуть вони на Майдан? До самоорганізації вони не здатні, до опозиції, яка могла б допомогти, довіри нема, тому матеріального ресурсу не буде.

У східній Україні люди зариваються у копанки, а не розбивають шибки місцевої адміністрації. Західна Україна працює у Португалії та Іспанії. Офісний планктон Києва моніторить сайт "Пропоную роботу".

Під загрозою звільнення ніхто з найманих працівників на Майдан у робочий час, коли працює парламент, не піде - у всіх діти, сім'ї і споживчі кредити. А в суботу-неділю краще відпочити, відновити сили для нового трудового тижня.

Трудовий кодекс і закон про соціальний діалог остаточно нівелюють значення профспілок - атрофований орган соціалістичного минулого.

Ласкаво просимо у світ українського олігархічного капіталізму.

Юрій Шпак, економіст
©

Canon PowerShot A495

Specifications

Type
Compact digital still camera with built-in flash, 3.3x Optical/Approx. 4x Digital/Approx. 13x Combined Zoom


Type
10.0 Megapixel, 1/2.3-inch type Charge Coupled Device (CCD)

Total Pixels
Approx. 10.3 Megapixels

Effective Pixels
Approx. 10.0 Megapixels


Focal Length
6.6 (W) - 21.6 (T)mm - 35mm (film equivalent: 37 - 122mm)

Digital Zoom
Approx. 4x

Focusing Range
Normal: 2 in. (5 cm) - infinity (W), 9.8 in. (25 cm) - infinity (T)
# Macro: 0.4 in - 1.6 ft. (W), 9.8 in. - 1.6 ft. (T) (1 - 50 cm (W), 25 - 50 cm (T))

Autofocus System
TTL Autofocus


Optical Viewfinder
N/A

LCD Monitor
2.5-inch type

LCD Pixels
Approx. 115,000 dots

LCD Coverage
Approx. 100%


Maximum Aperture
f/3.0 (W) - f/5.8 (T)

Shutter Speed
1 - 1/2000 sec.15 - 1/2000 sec. (Total shutter speed range)
# Shutter speeds differ depending on the shooting mode.
# Shutter speed available in Long Shutter: 15, 13, 10, 8, 6, 5, 4, 3.2, 2.5, 2, 1.6, 1.3, 1 (Unit: sec.)


Sensitivity
Auto, ISO 80/100/200/400/800/1600 (Standard Output Sensitivity. Recommended Exposure Index)

Light Metering Method
Evaluative*, Center-weighted average, Spot**
* Facial brightness is evaluated in Face AiAF (9-point)
** Fixed to the center

Exposure Control Method
Program AE; AE Lock

Exposure Compensation
+/-2 stops in 1/3-stop increments


White Balance Control
Auto*, Daylight, Cloudy, Tungsten, Fluorescent, Fluorescent H, Custom
* Facial brightness is evaluated in Face AiAF (9-point)


Built-in Flash
Auto, Slow Synchro, Red-eye Reduction, Auto Red-eye Correction, Shutter Sync: 1st curtain, Flash On, Flash Off; FE lock, Smart Flash Exposure

Flash Range
30 cm - 3.0 m (W), 30 cm - 2.0 (T) (12 in. - 9.8 ft (W), 12 in. - 6.6 ft. (T))
# Image brightness may diminish depending on the shooting distance.

Recycling Time
10 sec. or less (battery voltage: 3.0 V)

Flash Exposure Compensation
N/A


Shooting Modes
Auto, P, Special Scene (Portrait, Night Snapshot, Kids & Pets, Indoor, Face Self-Timer, Low Light, Super Vivid, Poster Effect, Beach, Foliage, Snow, Fireworks, Long Shutter), Movie

Photo Effects
My Colors Off, Vivid, Neutral, Sepia, Black & White, Custom Color*
*Adjustment of contrast, sharpness and saturation.

Self Timer
Approx. 10-sec. delay/approx. 2.sec. delay/custom*
Shooting start time (0-10 sec. (in 1-second increments), 15/20/30 sec.) and number of shots (1 - 10 shots (in 1-shot increments)) can be specified.

Wireless Control
N/A

Continuous Shooting
Approx. 0.9 shot/sec. approx. 2.5 shots/sec. in Low Light)


Storage Media
SD/SDHC/SDXC Memory Card, MultiMediaCard, MMC Plus Card, HC MMC Plus Card

File Format
Design rule for camera file system, DPOF (Version 1.1) compliant

JPEG Compression Mode
Still Image: Exif 2.2 (JPEG)
Movie: AVI (Image data: Motion JPEG; Audio: WAVE (Monaural))

Number of Recording Pixels
Still Image: 3648 x 2736 (Large), 2816 x 2112 (Medium 1), 2272 x 1704 (Medium 2), 1600 x 1200 (Medium 3/Date Stamp), 640 x 480 (Small), 3648 x 2048 (Widescreen)
Movie: Standard Definition: 640 x 480 (30 (29.97) fps/30 (29.97) fps LP), 320 x 240 (30 (29.97) fps)
Available up to 4GB*
*Even if the file size has not reached 4GB, recording stops when the recording time reaches 1 hour. For memory cards with a capacity less than 4GB, recording stops when the recording time reaches 1 hour.


Image data
Large (L) Medium 1 (M1) Medium 2 (M2) Medium 3 (M3)
F N F N F N F N
File Size (KB) 2,565 1,226 1,620 780 1,116 556 558 278
4GB 1,471 3,017 2,320 4,641 3,352 6,352 6,352 12,069
16GB 6,026 12,354 9,503 19,007 13,727 26,010 26,010 49,420

Small (S) Widescreen (W)
F N F N
File Size (KB) 150 84 1,920 918
4GB 20,116 30,174 1,978 4,022
16GB 82,367 123,550 8,101 16,473

Movie data
Standard, Color Accent, Color Swap
640 x 480 320 x 240
30 (29.97) fps 30 (29.97) fps LP 30 (29.97) fps
Movie size (KB/sec.) 1,932 972 672
4GB 32 min. 26 sec. 1 hr. 02 min. 51 sec. 1 hr. 31 min. 25 sec.
16GB 2 hr. 12 min. 50 sec. 4 hr. 17 min. 23 sec. 6 hr. 14 min. 23 sec.
Note: N=Normal F=Fine
Storage Capacity varies depending on camera settings. This data is estimated from Canon's standard shooting conditions. Figures for Movie Mode represent total capacity of the particular media.

Playback Modes File
Still Image: Single, Magnification (approx. 2x-10x), Resume, Index (4-130 thumbnails), Slide Show, Red-eye Correction, Resize, Rotate, Jump, Slide Show, Focus Check, Histogram, Overexposure Warning
Movie: Normal Playback*, Slow Motion**, Pause, First Frame, Last Frame, Next Frame, Previous Frame, Fast Forward, Fast Rewind.
# Displays playback position and shooting time
*Audio settings available in 5 levels.
** 5 levels (including normal playback), sound not available


Erase Modes
Still Image: single image, all images
Movie: any movie file one at a time.


Computer Interface
Hi-Speed USB 2.0 (mini-B jack)

Video Out
NTSC/PAL

Audio Out
Monaural

Other
Memory card slot; direct connection to Canon SELPHY Compact Photo Printers, PIXMA Inkjet Photo Printers and PictBridge-compatible printers via camera's USB 2.0 Hi-Speed cable

Power Supply
1. AA-size Alkaline Battery (x2)
2. AA NiMH batteries (NB-3AH) (x2)
3. Compact Power Adapter CA-PS800 (available accessory)Still Image: approx. 150 shots (AA-size Alkaline Battery), approx. 400 shots (AA-size NiMH Battery (NB-3AH))* Approx. 8 hours. (AA-size Alkaline Battery), approx. 10 hours (AA-size NiMH Battery)

* LCD screen on. The above figures comply with CIPA testing standards and apply when fully-charged batteries are used.

Power Source
1. AA-size Alkaline Battery (x2)
2. AA NiMH batteries (NB-3AH) (x2)
3. Compact Power Adapter CA-PS800 (available accessory)

Shooting Capacity
Still Image: approx. 150 shots (AA-size Alkaline Battery), approx. 400 shots (AA-size NiMH Battery (NB-3AH))*

Playback Time
Approx. 8 hours. (AA-size Alkaline Battery), approx. 10 hours (AA-size NiMH Battery)

* LCD screen on. The above figures comply with CIPA testing standards and apply when fully-charged batteries are used.


Operating Temperature
32-104°F/0-40°C
0 - 35°C/32 - 95°F when NB-3AH is used

Operating Humidity
10-90%

Dimensions (W x H x D)
3.68 x 2.43 x 1.20 in./93.5 x 61.7 x 30.6mm

Weight
Approx. 6.17 oz./175g (camera, including batteries and memory card)
26 display languages provided (English, German, French, Dutch, Danish, Finnish, Italian, Norwegian, Swedish, Spanish, Simplified/Traditional Chinese, Japanese, Russian, Portuguese, Korean, Greek, Polish, Czech, Hungarian, Turkish, Thai, Arabic, Romanian, Ukrainian, Farsi)

All data are based on Canon's Standard Test Method. Subject to change without notice.

Canon, DIGIC, ELPH, PIXMA, and PowerShot and SELPHY are registered trademarks of Canon Inc. in the United States and may also be registered trademarks or trademarks in other countries. Microsoft, Windows and Windows Vista are trademarks or registered trademarks of Microsoft Corporation in the United States and/or other countries. Mac is a trademark of Apple, Inc., registered in the United States and other countries. All other products and brand names are registered trademarks, trademarks or service marks of their respective owners in the United States and/or other countries.
©

Омріяна Україна: нова ідея

Українська правда
Олексій Толкачов
03 січня 2011

Як вирішити усі проблеми сьогодення? Як створити Україну мрій?

Рецепти – на кожному кроці.

Чимало українців переконані, що головне – прибрати владу, провести перевибори, імпічменти, розпуски. Тому їхнім інструментом досягнення мрії є гасла "Ганьба!" та "Геть!".

Ті, хто розуміє, що зміною шила на мило результату не досягнеш, агітують за системні зміни. Наприклад, за утвердження демократії, ринкову свободу, верховенство права, боротьбу з корупцією, мережеву комунікацію тощо.

Ідей, які можуть покращити життя кожного та всієї країни, чимало. Соціалізм, лібералізм, солідаризм, респонсизм, меритократія…

Багато розумних назв, але жодних шансів ефективної реалізації в Україні. А все через проблему "якості суспільних відносин". Відсутність довіри, співпраці, солідарності, взаємоповаги роблять неможливим соціальний розвиток та спільний рух в будь-якому напрямку.

Різниця між українською дійсністю та мрією дещо нагадує відмінність між пеклом та раєм – майже як у відомій притчі, яку варто нагадати.

Пришов подорожній до Бога і питає: "Поясни, що таке рай і що таке пекло?". "Добре", – відповів Бог і повів на екскурсію. Вони прийшли в залу, де стояв величезний котел гарячої їжі. Довкола товклися люди, у кожного була довжелезна ложка, їсти з якої було вкрай незручно.

Кожен хотів насититися, відтак боявся, що їжі на всіх не вистачить. Вони штовхалися, кричали, лютували, а інколи навіть спалахували бійки. Зрештою всі були розлюченими, голодними й ненаситними. "Це пекло", – сказав Бог.

Прийшли до іншої зали. Там все так само – такий же котел з гарячою їжею, точнісінько такі ж довгі ложки. Але люди поводились інакше – допомагали одне одному поїсти: один підтримував ложку, інший допомагав черпати, третій допомагав підносити до рота, четвертого годували.

Таким чином, всі були зайняті справою, всі були ситі, довкола царював порядок і гармонія, люди посміхалися і були щасливі. "Це рай", – сказав Бог.

"Так просто створити рай на землі!", – подумав подорожній.

Глибинні зміни

Українська Мрія – це український рай. Для його досягнення необхідна якісна зміна соціальної поведінки, в основі якої лежать цінності.

Омріяна Україна потребує нових цінностей, які призведуть до утвердження нового світогляду, що позначиться на стосунках між членами суспільства. Тоді лиш нове суспільство буде спроможне створити реальність, якісно відмінну від сьогодення. Цей алгоритм неможливо порушити, адже відомо, що розруха починається не в клозетах, а в головах.

Фундаментальною цінністю майбутнього буде… Любов.

Формула Любові

Декілька років тому на передачі "Свобода на Інтері" зустрілися всі керманичі України – президент на постаменті, опозиція, прем’єр-міністр, спікер. Кожен розпинався в любові до народу. І від тих слів тхнуло неприкритим лицемірством, яке викликало відразу в глядача та провокувало прокльони з нецензурною лайкою.

Однак, хіба можуть політики себе вести інакше? Чи можуть вони любити народ, якщо вони взагалі нікого любити не вміють? Їх ніхто цьому не навчив! Вчителів не було – в суспільстві відсутня культура любові.

В матриці ненависті влада не любить народ, виробники товарів не люблять споживача, банки-кредитори знущаються з боржників, водії з презирством ставляться до пішоходів, лікарі заробляють гроші на пацієнтах, учні насміхаються з вчителів…

Цей список можна продовжувати до безкінечності, а приклади можна знайти ледь не в кожній сфері суспільного життя. Все свідчить про те, що в соціумі домінують масова культура егоїзму та споживання.

Людина, яка підіймається з такого суспільства на щаблі влади, не вміє любити своїх підлеглих, колег, громадян, свою країну, народ.

Правий був Михайло Туган-Барановський: "Політика ніколи не може бути вищою від рівня культури". Відтак, суспільство без культури любові не здатне виховати люблячого політика.

"Нам тому живеться погано, що ми неякісно любимо". І жодна демократія, нова економічна теорія чи технократичний проект не здатні виправити ситуацію. Потрібне щось значно більше, чого всім не вистачає.

Сьогодні найбільше не вистачає Любові – кожному, суспільству і Україні.

Хоча цінність Любові давно відома, сучасність її втратила, забалакала, девальвувала, піддала забуттю. І ніякі концепції толерантності та взаємоповаги не можуть її замінити.

Любов потребує нового світського переосмислення. Необхідно навчитись заново любити одне одного – усвідомлено, безумовно, безпричинно і безкорисливо. Не говорити про Любов, а діяти з любов’ю в усіх сферах суспільного життя.

Однак мало навчитися любити ближнього. Людина може дати іншому лише те, що має сама. Тому найперше необхідно навчитися любити себе.

Українці не люблять себе. Переважно домінує або жертовність, або споживацький егоїзм. Чимало людей женуться за тим, що їм не потрібне, марнуючи життя. Замість щастя в гармонії – обирають самоствердження та споживання. Егоїзм став масовою культурою.

Справжня любов до себе та егоїзм – це дві протилежності. Якщо перша свідчить про психічну зрілість людини, то егоїзм – навпаки.

Національна біда України якраз полягає в тому, що нею керують психічно незрілі особистості. Для них егоїстичні мотиви споживання – купівля чергового пальто від Zilli, годинника від Rolex, телефону Vertu, мерседеса чи гелікоптера за 17 мільйонів доларів – справді є визначальними мотивами.

І, на жаль, більшість вихідців з суспільства, які демократичними шляхами потрапляють до влади, вмотивовані тими ж самими споживацькими потребами.

Лише змінивши спосіб мислення зможемо вирішити ті проблеми, які створені сучасним способом мислення. Навчитись любити себе і любити ближнього – це фундаментальна зміна свідомості, яка вже назріла. Вона відкриє українцям горизонти розвитку, небачені на сьогоднішньому рівні мислення.

Основи майбутнього ладу

Любов дасть новий вимір таким основоположним для Української Мрії цінностям, як свобода, воля і гармонія.

Свобода набуває в Любові нового сенсу та нових вимірів – свободи від стереотипів, обмежень, умовностей та ілюзій. Любов – це шлях до справжньої свободи, усвідомленої, відповідальної, яка відкриє безмежні можливості для пізнання світу, для творчості, для самореалізації.

Без Любові свобода не може бути самодостатньою цінністю. Вона не має моральних координат, відтак може набувати руйнівних змістів, характеру сваволі. Свобода самознищення – чи не це є головним досягненням сучасного людства?

Воля дозволяє людині змінювати себе і навколишній світ. Однак, воля може бути як передумовою насилля, самоствердження й руйнування, так і запорукою розвитку людини, її самовдосконалення та самореалізації. Воля, заснована на Любові, є необхідною ознакою психічно зрілої людини. Вона робить з людини творця, і цим виявляє богоподібну природу людини.

Гармонія є необхідною цінністю та ціллю Української Мрії. Любов до себе і психологічна зрілість дозволятиме людині жити в гармонії з собою. Любов до світу – забезпечить гармонію людей з навколишнім світом.

Водночас, досягнення гармонії буде метою діяльності людини в усіх сферах життя – у вихованні й освіті, законодавстві й науковому прогресі. Краса, як один з проявів любові, буде невід’ємною частиною всезагальної гармонії Омріяної України.

Ідентичність майбутнього

Пращури уявляли собі землю, що тримається на трьох слонах, які стоять на панцирі велетенської черепахи. В метафізичному розумінні вони праві. Земля тримається на цінностях свободи, волі та гармонії, в основі яких – Любов. І це знайде своє відображення в Українській Мрії.

Українську Мрію неможливо зрозуміти прагматичним розумом. Її необхідно відчути серцем.

Остап Кривдик пророчо написав "основою національної ідеї України має бути любов". Це так і є.

Нова ідея забезпечить нову ідентичність України.

І нехай Франція буде краєм вишуканості та краси, Німеччина – країною якості та педантичності, Японія – синонімом технологій та традицій.

Омріяна Україна буде країною любові та гармонії.
©

Samsung R440 (NP-R440-JT01UA)

Технические характеристики
Краткие технические характеристики: 14'' (1366x768) LED / Intel Pentium P6000 (1.86 ГГц) / RAM 3 ГБ / HDD 320 ГБ / ATI Mobility Radeon HD 545v / DVD Super Multi / Wi-Fi / веб-камера / Windows 7 Home Basic / 2.2 кг
Дисплей:
Экран : 14" WXGA HD (1366x768)
Процессор и чипсет: Intel Pentium P6000 (1.86 ГГц) Intel HM55
Оперативная память
Тип памяти: DDR3
Оперативная память: 3 Gb
Жесткий диск
Емкость: 320 Gb
Оптический привод
Оптический привод: DVD Super Multi
Видеосистема
Видеосистема: ATI Mobility Radeon HD 545v
Беспроводное подключение
Беспроводные технологии: Wi-Fi 802.11 b/g/n
Коммуникационные возможности
Кард-ридер: 3-в-1
Разъем для наушников: +
Разъем для микрофона: +
Коммуникационные возможности и порты ввода-вывода: 3 x USB 2.0 / VGA / HDMI / выход на наушники / микрофонный вход / RJ-45 (LAN) / кард-ридер 3-в-1
Веб камера
Веб камера: 0.3 Mp
Програмное обеспечение
Предустановленное ПО: Windows 7 Home Basic
Аккумулятор и питание
Аккумулятор: Литий-ионная, 6-ячеечная, 4000 мАч
Физические характеристики
Размеры: 343.9x238.6x29.5~36.5 мм
Вес: 2.2 кг
Цветовое исполнение: black
Комплектация
Комплектация: Ноутбук Samsung R440, батарея, блок питания, документация
©

Україна приречена: корінь проблем

Українська правда

Олексій Толкачов
02 січня 2011, 10:44

Я, мабуть, найбільше ненавиджу Україну мізерності.
Мізерності мрій, сподівань, вчинків.
Мізерності мислення.
Олег Вітович

Сучасна Україна перспектив не має. Вона не має майбутнього.

Зрозуміти це дуже просто. Погляньте у вікно, відчуйте контраст між побаченим і тим, що ми увійшли в третє тисячоліття.

У світ, який швидко змінюється, де технологічний розвиток випереджає мрії про нього, де наближається зміна геополітичних лідерів, запаси корисних копалин вичерпуються, а населення планети невпинно зростає.

Боротьба за виживання народів лише загострюватиметься, міграційний, фінансовий та економічний тиск сильних гравців лише зростатиме.

У цьому світі, в самісінькому центрі Європи, на найбагатших ґрунтах існує держава з катастрофічно низьким рівнем ефективності – вона навіть неспроможна забезпечити прожитковий рівень своєму вимираючому населенню. Роками вона не може визначитися, яка конституція, яка мова, яка геополітична орієнтація їй необхідна.

Якщо майбутнє є лінійним продовженням сучасності, то Україна й надалі приречена на мізерність – бути окраїною, об’єктом, ресурсом, розмінною монетою. Чим завгодно, лише не Країною.

Сучасні українські політики безсилі щось змінити. Вони створили мізерне сьогодення, і цим довели свою неспроможність створити величне майбутнє. Однак не лише вони винні. Українці, всі ми заслужили ту владу і країну, яку маємо. Тому що народ без мрії, наче птаха безкрила: здатна тільки гидити, а не літати.

Що стримує наш політ?

Ще не пізно все змінити. Мрія про майбутнє змінює його. Мрія – це найпотужніша сила, яка долає будь-яку владу, змінює людство і перед якою скоряється простір і час.

Для цього лишень необхідно знайти перешкоди, які стоять на шляху до світлого майбутнього, до Омріяної України. Вони не на поверхні – не в комунізмі, лібералізмі, голодоморі, зовнішніх чинниках чи у відсутності демократії. Зовсім ні.

Причини розрухи залягли значно глибше – на рівні національного характеру українців, менталітету, колективних переконань. Відтак, змінити майбутнє можна, лише змінивши національну колективну свідомість українців.

Які колективні переконання позбавляють Україну перспективи, роблять Мрію неможливою?

На наш погляд, їх чотири.

Безперспективність буття

Українці живуть одним днем. Вони не планують і не творять свою перспективу.

Ще за часів Київської Русі українці відмовились від планування і конструювання майбутнього. З того моменту київська держава припинила зовнішню експансію і розбудову, натомість почалася внутрішня міжусобиця, яка все знищила.

За що боролися князі? За власну стратегію для всієї Русі та сусідніх народів? Ні, вони билися за мізерні миттєві цілі – за максимізацію власного впливу.

Подібна ситуація багаторазово повторювалася в історії України. Українці розігрували тактику, не маючи довгострокової стратегії.

Не мав стратегії Богдан Хмельницький у 1648 році, коли зупинив свій переможний марш на Варшаву і повернувся у Київ. У 1917 році Центральна Рада теж не знала, чого прагнула у майбутньому – автономії чи незалежності.

На жаль, у 1991 році батьки державної незалежності України теж не мали цілісного бачення майбутнього. Тому Україна досі не може визначитися ані з виборчою системою, ані з реформами, ані з державною мовою.

В умовах відсутності стратегії, соціальному організму лишається лише реагувати на мінливі миттєві подразники, обставини та чинники. Тому сьогоднішні реформи можуть скасовувати результати вчорашніх, щоб післязавтра бути знову скасованими за нових мінливих обставин.

Система позбавлена цілі. Зусилля на досягнення чогось в такій системі – безглузді, даремні. Вони лише марнують соціальну енергію. Єдина виправдана соціальна програма за цих умов – "нацарювати сто рублів і втекти".

Українці, які не творять своє майбутнє, приречені бути об’єктом історії.

Щоб стати суб’єктом, українцям потрібна національна Мрія, амбітна стратегія. На шляху до Мрії кожен крок набуває сенсу.

Комплекс жертви

Історичний образ українського народу – це образ жертви.

Споконвіку ми – жертви татарів, ляхів, москалів, жидів, більшовиків, зрадників, підступних ворогів, обставин, змов і, зрештою, важкої долі безталанної…

Цими ідеями просякнута практично вся творчість народу, який живе на найбагатшій землі в Європі.

Національне страждання стало культом, самоціллю. Українцям не потрібні успіх і перемога, адже що з ними далі робити? Значно легше програти, а потім жалітися.

Саме комплексом жертви обумовлена дивовижна терплячість українського народу. Терплячість – це повільне принесення себе в жертву.

Несвідомо постає питання: скільки людей полягло б в кривавій боротьбі, якби українське селянство підняло повстання проти голодомору та більшовицької влади? Невже так само багато, як і від самого голодомору?

Комплекс жертви тісно пов'язаний з безперспективністю. Жертва ніколи не живе майбутнім, бо вона його не прагне. Жертва живе сьогоденням, стражданням теперішнього або минулого, безкінечно переживаючи свій біль.

Жертва перебуває в полоні суєти, буденності. Про це свідчить хоча б те, що суспільний резонанс від будь-якої інформації про нікчемну політичну сварку перевершує ефект від програмних стратегічних публікацій.

Сьогодні Україна вже потребує світового визнання своєї страждальницької місії. Це дозволяє споживати більше міжнародної уваги, підтримки, допомоги. Роль жертви – це вишукана форма споживання.

Саме тому міжнародний імідж України розбудовується на голодоморі, Чорнобилі, важкій радянській спадщині, а також на ідеологемах молодої державності, недосвідченої демократичності тощо.

Це змушує то ЄС, то США, то МВФ постійно виділяти Україні гроші, які осідають в розкішних маєтках київського передмістя. Ми вже майже звикли до думки, що весь світ нам винен.

Україна-жертва нікому в світі не потрібна.

Але психологи довели, що роль жертви є результатом добровільного вибору. Сила духу дозволяє обрати іншу роль – господаря долі, творця, відчути себе сильнішими за всі історичні обставини. Енергію для цього вибору дає Мрія.

Чим сильніша Мрія, тим більша воля для її досягнення, тим сильніша енергія національного духу.

Комплекс меншовартості

Ще одна фундаментальна вада українства – це низька самооцінка, комплекс меншовартості. Правда, його століттями камуфлювали в образ скромності.

Однак, попри всі достоїнства українців, саме комплекс меншовартості не дозволяв нам відчути самодостатність, визріти для реалізації своєї стратегії.

Цей комплекс не дозволяє відчути себе номером один і ми продовжуємо грати під другим номером. Тому завжди українці шукали старшого партнера та помічників в особі литовців, поляків, росіян, кримських татарів, шведів чи то німців.

В якийсь момент наш комплекс меншовартості посилився, коли у нашого народу відібрали право найменуватися Руссю, натомість повісили ярлик Малоросії та окраїни. Хоча ще за гетьмана Виговського в середині XVII століття ми себе ідентифікували з "Великим князівством Руським".

Але й тепер, здобувши незалежність, Україна так і не відчула себе спроможною вести самостійну політику, а весь час намагається прихилитися до ЄС, НАТО, США, МВФ або Росії.

Звільнення від комплексу меншовартості потребує зміни національної свідомості. Настає час ідентифікувати себе не з минулим, а з величним майбутнім, до якого нас веде Мрія.

Матриця ненависті

Проблемою українців є те, що вони навчилися добре ненавидіти – політиків, чиновників, хабарників, податківців, ворогів України…

Але, насправді, ми ненавидимо самих себе. За свої комплекси, слабкість, долю, історію та країну, зрештою, – за мізерність своїх устремлінь.

І лише потім ця ненависть поширюється на всіх та на все довкола нас. Вона знаходить свої численні проекції в соціальній розпорошеності, взаємній підозрілості, жлобстві, хамстві, егоїзмі, відсутності довіри, поваги та взаємодопомоги, а також у безлічі інших негативних явищ.

Першооснова всіх цих явищ – ненависть, або просто відсутність любові.

Очевидно, цю статтю читають чимало світлих, порядних і люблячих людей. Тим не менше, всі ми – в матриці ненависті. З нею кожен зустрічається щодня.

Вас облаяли у метро? ДАІшник вимагає хабара? Вам забудували дитячий майданчик у дворі? Ваші податки з бюджету розікрали? Чи просто ви простояли дві години в автомобільній пробці, бо пропускали кортеж президента?

Нас не люблять. До нас ставляться як до бидла, ресурсу, електорату, споживача, плебса.

Нам не зрадіють в магазині, нас не вшанують в кабінеті чиновника. Кожні вибори в органи влади побудовані на ненависті, а деякі експерти вже навіть починають говорити про "менеджмент ненависті" як новий напрям політтехнології.

Ненависть можна навіть відчути на шкірі, коли приїздиш з привітних і чистих європейських містечок в Україну.

Ненависть – це корінь більшості українських проблем. Вона деструктивна, на ній неможливо збудувати щастя, досягти прекрасного майбутнього.

Суспільство ненависті не може виховати політиків, які люблять народ. Будь-яке зерно прогресивної ідеї не прийметься на такому соціальному ґрунті.

На шляху до Мрії доведеться вийти з матриці ненависті.

Навіщо все це?

На тлі загальної сумної картини чимало українців все частіше запитують себе – за що ця кара? Навіщо нам розчарування, біль, страждання, бідність, нестерпні умови життя?

Насправді, важкий шлях українців, шлях випробувань – це унікальний досвід, який дозволяє народу прозріти, зрозуміти чимало важливих речей. Він дає мудрість, загартовує і відкриває двері майбутньому.

Є добра новина. Реалізація Української Мрії вже близько, адже шлях випробувань українського народу наближається до кінця.
©

Етюд у постколоніальних тонах

Українська правда
Михайло Дубинянський
01 січня 2011

Вот и наступил юбилейный 2011-й. В этом году исполняется 20 лет независимой Украине и 20 лет с момента распада СССР. Для кого-то – трагическая гибель общей родины. Для других – торжество вековой мечты о свободе.

Украину часто называют постколониальным государством. Конечно, ее зависимый статус во времена Российской империи и Советского Союза имел свою специфику, но вряд ли стоит отрицать очевидное: очень многое роднит нашу страну с бывшими колониями Великобритании и Франции. И такие вопросы, как развитие украинской культуры или национально-освободительная борьба УПА, можно и нужно рассматривать в общемировом контексте.

Увы, понятия "колониализм" и "антиколониальная борьба" слишком тесно связаны с заезженными идеологическими стереотипами 1950-х-1960-х годов. И зачастую рассуждения о постколониальной Украине заставляют вспомнить карикатуры Кукрыниксов полувековой давности. Хотя у нас, живущих в XXI веке, есть возможность взглянуть на многие вещи шире и глубже.

Ожесточенные споры на руинах любой империи – британской, французской или советской – разворачиваются по стандартной схеме. Националисты обвиняют бывшую метрополию в эксплуатации природных богатств, деспотизме наместников и вытеснении традиционной культуры.

Империалисты поднимают на щит инфраструктуру, образование, медицину и социальную стабильность. Что ж, по-своему обе стороны правы.

Колониализм – слишком сложное и противоречивое явление, чтобы считать его однозначным злом или тем паче благом. И столь же трудно дать однозначную оценку деколонизации.

Обретая государственность, народы Земли получали надежду на лучшее будущее. Но вместе с тем деколонизация стала величайшей гуманитарной катастрофой, унеся миллионы человеческих жизней.

Экономическая разруха, социальная деградация, людоедские режимы, этнические чистки, кровопролитные гражданские конфликты – конечно, не об этом мечтали воодушевленные борцы за независимость.

"Нации и государства проснулись от своего векового сна! Умерла старая эра белого человека, который опустошал планету своими войнами. Наступила другая, более разумная и гуманная". Сегодня эти слова, сказанные на Афро-Азиатской конференции в Бандунге в 1955 году, выглядят злой издевкой…

Радужные надежды, связанные с распадом СССР, тоже не оправдались. За два десятка лет украинцы убедились, что независимость – отнюдь не панацея, а всего лишь шанс. И чтобы достойно распорядиться этим шансом, нужно отодвинуть в сторону эмоции, распрощаться с привычными догмами и призвать на помощь факты и логику. Тогда многие проблемы, так или иначе связанные с колониализмом, предстанут в новом свете.

I

Насколько перспективны методы УПА и других национально-освободительных движений? Допустим ли вооруженный террор ради будущего своей нации? Оставим в стороне ненужные сантименты. Проблема в другом: будущее, завоеванное подобными методами, вряд ли окажется безоблачным.

Чем оборачивается приход к власти тех, кого еще вчера именовали "бандитами" и "террористами"? Серьезными переменами в общественном сознании. Происходит легитимизация вооруженного насилия как инструмента политической борьбы, и впоследствии эта легитимизация аукается независимому государству.

Самостоятельный Израиль возник благодаря терроризму и уже много десятилетий борется с арабами, перенявшими методы подпольщиков-сионистов. По меткому выражению одного историка, палестинские боевики стали незаконнорожденными детьми еврейского "Иргуна".

Независимый Алжир был создан безжалостными партизанами Фронта Национального Освобождения, героизировал их борьбу и в итоге получил опустошительную гражданскую войну, унесшую более ста тысяч жизней. Активисты Исламского Фронта Спасения оказались достойными учениками ФНО.

Аналогичную картину мы наблюдаем во Вьетнаме, Индонезии, Анголе, Мозамбике, Гаити, многих странах Южной Америки… Даже европейская Ирландия, скинувшая британское ярмо террористическими методами, тут же увязла в братоубийственной войне.

В 1991-м независимой Украине дали путевку в жизнь не самоотверженные повстанцы, а приземленные партократы. Но стоит ли огорчаться по этому поводу?

II

Во всем виноваты распроклятые "зайды", русификация, тлетворное влияние Москвы и забвение национальных традиций! Подобные взгляды, распространенные в патриотической среде, не блещут новизной и оригинальностью. Перед нами антиколониальная теория, активно пропагандировавшаяся левыми кругами в середине ХХ века.

В 50-х-60-х годах утверждалось, что социально-экономические проблемы независимых стран обусловлены самим фактом недавней зависимости, и последовательная борьба с колониальным наследием – ключ к процветанию. Увы, действительность оказалась гораздо сложнее стройных догм. Лидеры, попытавшиеся реализовать эту доктрину на практике – например, первый президент Ганы Кваме Нкрума – потерпели сокрушительное фиаско.

Конечно, и спустя десятилетия можно объяснять все беды бывших колоний недостаточно тщательной зачисткой колониальных пережитков. Но вот парадокс: в государственном строительстве преуспели отнюдь не те, кто усерднее других боролся с наследием метрополии.

Сингапурский реформатор Ли Куан Ю не стеснялся признавать: "Мы использовали те преимущества, которые нам оставила Великобритания".

Индонезийский лидер Сукарно старательно искоренял следы голландского присутствия, но привел свою страну к экономическому коллапсу и кровавой резне.

Президент Кхама учился в метрополии, женился на англичанке и был награжден орденом Британской империи, но это не помешало ему превратить Ботсвану в динамично развивающуюся страну.

Президент Мобуту провозгласил идеологию "истинного заирского национализма", запретил европейскую одежду и провел кампанию по замене чужеземных имен на традиционные, но почему-то не избавил свой народ от нищеты, коррупции и бесправия.

Успеха добивались те, кто органично сочетал патриотизм с прагматизмом. Проваливались те, кто верил, будто целенаправленная ликвидация привнесенного извне поможет решить все проблемы.

Колесо истории не повернешь вспять, и глупо мечтать о реставрации рухнувшей империи.

Но не менее глупо строить независимую Украину на основе давно обанкротившихся концепций.

III

Отказ от примитивной формулы "Все из-за гадких колонизаторов!" помогает выделить проблемы, действительно связанные с имперским прошлым. И наиболее острая из них – трайбализм.

Границы независимых государств, ранее входивших в состав империи, очень часто являются плодом колонизационной деятельности. Современную территорию Украины также формировали цари и генсеки, от Екатерины II до Никиты Хрущева.

Но подобное "собирание земель" – бомба замедленного действия.

Метрополия проводит границы, исходя из экономической целесообразности и совершенно игнорируя этнокультурные различия. В итоге бывшие колонии, получившие независимость, оказываются весьма неоднородными образованиями. В этом смысле Украина мало отличается от Нигерии, Конго, Индонезии или Малайзии.

Пестрый этнокультурный пейзаж требует взаимоуважения, гражданского равноправия и способности находить компромиссы. В противном случае общественно-политическая жизнь вырождается в племенную борьбу, разрушающую государство изнутри.

Подобная картина типична для черного континента, где гвинейская Партия единства и прогресса выражает интересы народности сусу, Руандийский патриотический фронт – интересы тутси, а Демократический фронт Бурунди – интересы хуту.

К сожалению, украинцам не пристало глядеть на тропическую Африку свысока. Мы живем в стране, где вместо либералов и социал-демократов конкурируют Львов и Донецк.

Где "левые" защищают патриархальные ценности Юго-Востока, а "правые" отстаивают интересы Галичины. Где оппозиционность подразумевает поддержку определенного языка и определенных исторических героев, а правящая команда репрезентирует вполне конкретный регион Украины.

Стараниями политиков и гуманитарной интеллигенции принцип гражданственности замещен этнокультурной идентичностью, и с каждым годом ситуация усугубляется.

Масло в огонь подливают и твердолобые реаниматоры империи, и рьяные борцы с колониальным наследием, пытающиеся возродить некую первозданную Украину.

Попытки вернуть день вчерашний или день позавчерашний лишь углубляют трайбализацию нашего общества, обостряя наихудший постколониальный недуг.

Страна, желающая стать по-настоящему независимой, должна смотреть не в прошлое, а в будущее. Действующая власть на это не способна. Возможно, ее противники окажутся умнее?
©