Провокації ВО "Свобода" і український демократичний рух

Тарас Возняк

21 березня 2014


19 березня три депутати від правої партії ВО "Свобода" Ігор Мірошниченко, Андрій Іллєнко, Богдан Бенюк, прикриваючись своєю недоторканістю, вирішили примусити голову Національного телевізійного каналу України (НТКУ) Олександра Пантелеймонова написати заяву про звільнення з посади. Пантелеймонов відомий крайнім перекрученням інформації про Майдан в часи Януковича.

Від справедливого гніву і звільнення Пантелеймонов три тижні ховався, пішовши на лікарняний. Що, зрештою, неначе не завадило йому вчора дати вказівку в онлайні показувати помпезний акт підписання анексії Криму по головному каналу країни – акт приниження України – так потім фігуранти скандалу пояснювали свої дії. Це потім не підтвердилося.

З огляду на це, зі слів депутатів від партії ВО "Свобода", вони і вирішили змусити його написати заяву про відставку.

Акцію "примушування до відставки" чомусь вирішили здійснювати в онлайні. Разом з депутатами від ВО Свобода до офісу НТКУ прийшов актвіст ВО "Свобода" Олександр Аронець, який вів пряму трансляцію у стрімі на своєму інтернетканалі svoye.tv, що створювався тією ж ВО "Свобода".

"Примушування" до відставки проходило у крайньо брутальній формі – з особистими образами, спробами принизити національну гідність, побиттям. Депутат від ВО "Свобода" Ігор Мірошниченко в прямому ефірі називав керівника НТКУ "москалем" і звинувачував його в постійній брехні на каналі під час Майдану.

Форма, в якій депутати ВО "Свободи" на свій розсуд, а точніше свавільно, проводили заслужену люстрацію Пантелеймонова викликала шквал обурення в країні. У всій країні – і серед прихильників нової влади, і серед її опонентів.

Практично все суспільство засудило цей ексцес як провокацію і "ніж у спину української революції".

Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк блискавично засудив цю провокацію народних депутатів від ВО "Свобода". "Це не наші підходи. Країна, яка йде до Європейського Союзу, буде сповідувати на ділі базові принципи та цінності європейської спільноти... Оцінку роботі керівництва Національної телекомпанії України має давати Кабінет міністрів відповідно до діючого законодавства країни", – підсумував він.

Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков одразу ж заявив, що готовий провести розслідування щодо дій "свободівців".

Генеральний прокурор Олег Махніцький – теж до речі член ВО "Свобода" – також виявив готовність розслідувати інцидент попри своє членство у цій партії. "Усім діям буде дано об'єктивну оцінку. Жодного політичного підтексту не буде", – пообіцяв він. З огляду на цей інцидент порушене кримінальне провадження.

Навіть лідер партії ВО "Свобода" Олег Тягнибок розкритикував поведінку головного фігуранта Ігоря Мірошниченко в кабінеті голови Національної телекомпанії України та заявив, що той готовий відмовитися від депутатської недоторканості і постати перед судом.

Такий фактаж.

Однак щодо дій членів партії ВО "Свобода" та її політики в цілому все одно залишається багато запитань.

Українське суспільство однозначно оцінило цей інцидент як акцію, яка мала "збити", "погасити" шквал обурення російською анексією Криму – вона відбулася того ж дня ввечері, коли на всіх каналах мало б іти бурхливе обговорення анексії Путіна, коли було вбито першого українського військовослужбовця у Криму. Натомість в інформаційний простір було вкинуто відео цього скандалу і інформаційний контекст був зім'ятий.

Разом з тим це відео підтверджує слова Путіна про "фашистів", які узурпували владу у Києві. Тут показано і фашистські насильницькі методи. І узурпація влади – видно, як у Києві відбувається люстрація. Дискредитується люстрація як така.

Разом з тим робиться спроба через громадську думку заблокувати українські спроби отримати асоційоване чи повне членство у ЄС, просити допомоги НАТО, взагалі якось розраховувати на хоч якусь допомогу Заходу і т.д.

Спеціалісти із змістовних війн, сенсових війн, інформаційних війн однозначно оцінюють цю провокацію як точкову точно сплановану акцію. Хоча не всім фігурантам акції обов'язково було це знати. Ідіотам теж є місце у світі.

ВО "Свобода", як і всі закриті праві партії та групи на постсовєтському просторі, якщо не створювалися таємними спецслужбами, то були нашпиговані їх агентурою під завязку і є під їхнім повним чи частковим контролем.

Відповідно, ці угрупування активно використовуються для вирішення політичних завдань третіх політичних гравців.

Вони головно використовуються для дискредитації супротивника. І історія такого використання ВО "Свободи" дуже давня.

Невеличкий екскурс:

Першим великим спектакулярним скандалом була дискредитація блоку партій, які готували помаранчеву революція 2004 року та підтримували кандидата у президенти Віктора Ющенка. Улітку 2004 року, під час президентської кампанії, депутат блоку "Наша Україна" Олег Тягнибок закликав на горі Яворина "віддати нарешті Україну українцям – готуватися і боротися – з москалями, ... німцями, ... жидвою та іншою нечистю...". Все це "випадково" під проливним дощем відбувалося перед телекамерами і було максимально використане у кампанії дискредитації Помаранчевої революції. За це Олега Тягнибока виключили з фракції "Наша Україна" за "ксенофобські висловлювання". І його партія ВО "Свобода" вирушила в самостійне політичне плавання.

Наступним "скандалом на камери" став спіч члена політради ВО "Свобода" Ірини Фаріон у дитячому садочку. 19 лютого 2010 року в рамках акції "Утверджуймо державну мову!" вона проводила заняття, присвячене проблемі національної ідентичності (!), у дитячому саду N67 (!) міста Львова, де російськомовним дітям вона пробувала "пояснити", як їх насправді мають називати – не по-російськи, а по-українськи. В неприпустимій у розмові з малими дітьми формі вона засудила "русифікацію українських імен". І звісно, "випадково" у дитячому садочку опиняються телекамери. Того ж дня цей сюжет виставляють в Інтернет та масовано прокручують по всіх російських телевізійних каналах як свідчення повальної ксенофобії української опозиції.

Однією з технологій дискредитації опозиції стало щорічне проведення стилізованих під неонацистські смолоскипних маршів. Так 1 січня 2014 року для дискредитації Майдану 2013 року ВО "Свобода" провела у Києві смолоскипний марш, який широко показали по російському телебаченню в доказ існування в Україні "фашизму". І дійсно, візуально він дуже нагадував нацистські марші 30-х років. Жодні вмовляння інших опозиційних сил, моральних авторитетів, громадських лідерів не проводити цього заходу під час зимового "стояння" Майдану нічого не дали. На "чиєсь" замовлення він мав відбутися і він відбувся! "Картинка" була забезпечена.

Наступною провокацією ВО "Свобода" стала ініціатива відміни скандального Закону про мови, який дійсно був прийнятий попередньою владою для нищення української мови. Однак його відміну у перший день роботи Верховної ради України після втечі Віктора Януковича – 23 лютого 2014 р. – більшість експертів оцінюють як свідому провокацію, яка мала "підірвати" південні і східні російськомовні регіони України. Так і сталося. Не допомогло і те, що в.о. Президента України Олександр Турчинов заветував відміну цього закону. Ця провокація стала одним з приводів (не причиною, звісно) для виправдання анексії Криму. Тому політичні аналітики схильні бачити у цьому "замовлення Кремля".

Побиття Пантелеймонова за кільканадцять годин було наведене як свідчення фашистських методів нової влади Постійним представиком Росії при ООН Віталієм Чуркіним. Не знаю, яких ще аргументів потрібно тим, хто не хоче бачити очевидного – колабораціонізму принаймні частини свободівців з нашими тепер вже ворогами. Хоча... наші люди люблять постійно ставати на ті самі граблі... Тому я не великий оптиміст.

Це тільки частинка "театральних постановок", які є постійною практикою інфільтрованої у ВО "Свободу" агентури та рядових активістів цієї партії, які навіть не підозрюють про що йдеться. Скандал з Пантелеймоновим є тільки одним з елементів дискредитації українського визвольного руху "на замовлення" цинічною верхівкою ВО "Свободи".

Ну а про "методи" політичної боротьби ВО "Свобода", то варто згадати такі ж побиття ведучого львівського телеканалу ZIK Дмитра Добродомова депутатом від ВО "Свобода" Йосифом Ситником, побиття депутата ВР Олеся Донія депутатами від ВО "Свобода" Юрієм Сиротюком і Леонтієм Мартинюком. І всі в туалеті – очевидно це якась така специфіка свободівців. Так що ці три останні фігуранти не оригінальні. Оригінальність тільки у тому, що їхньою жертвою дійсно був представник режиму Януковича.

Все було б нічого – маргінальними боями в туалетах – якщо б ВО "Свобода" не була членом урядової коаліції. Як на мене, то її реальне місце на маргінесі політичного життя. Всі подібні секти там і перебувають. І невдовзі вона там буде. Якщо і далі продовжуватиме "підпрацьовувати на стороні". Однак поки що вона є широким полем для здійснення медійних провокацій, однією з яких і стало показове у всіх сенсах "примушування до відставки" голови Національного телевізійного каналу України Олександра Пантелеймонова.

На жаль. Українське суспільство має усвідомити, пережити і подолати цю політичну девіацію. Дії теперішньої влади показують, що процес подолання цього явища пішов. Хоча ще можливі певні ексцеси. Часто "ексцеси на замовлення".
©

Незручні запитання до сором'язливих відповідей

Тарас Возняк
19 березня 2014


Незручні запитання і сором'язливі відповіді.

Під час війни прийнято не критикувати своїх. Своїх лідерів, своїх провідників. Однак це у країнах, де чітко відомо, де свої, а де чужі.

В Україні зрозуміти, де свої, а де чужі не так просто. Народ дурять картинками і тріскучими промовами.

Тому потрібно орієнтуватися на те,

• чого Україна хоче досягнути;

• що вона може зробити, щоб цього досягнути;

• хто може забезпечити досягнення цих цілей;

• якими засобами ми оперуємо;

• хто є нашими союзниками;

• хто є нашими попутчиками;

• хто є нашими супротивниками/ворогами;

• які перешкоди на шляху до досягнення цих цілей;

• чого прагнуть досягнути наші супротивники/вороги.

Почну з першого – це неначе найпростіше.

Які були цілі Майдану? Вони змінювалися, доповнювалися і розширювалися на міру того, як розвивалося протистояння на самому Майдані, а потім і на міжнародній арені. Після повалення режиму Януковича цілі Майдану стали цілями країни. Ну і мали б стати цілями теперішньої української влади:

• Зміна системи влади в Україні (з грудня 2013);

• Інтеграція з Європейським Союзом (за станом на листопад 2013 року – у формі асоціативного членства);

• Отримання захисту від агресії Росії (з початку операції по анексії Криму – кінець лютого 2014);

• Консолідація країни (перед лицем небезпеки – з 20 лютого 2014)

Яка реакція на визначення цих цілей нашого єдиного супротивника, а після анексії Криму – ворога – Російської Федерації?

• Збереження олігархічного режиму як системи здійснення влади в Україні;

• Блокування зближення України та ЄС у будь-яких формах;

• Блокування вступу Україну у будь яку організацію, яка забезпечить її недоторкуваність у майбутньому – блокування зближення чи вступу в НАТО;

• Фрагментування через федералізацію України для її наступного розчленування

Тому Міністерство закордонних справ Росії в процесі реалізації анексії Криму і виставило на пробу вимоги до України:

• Відмовитися від спроб усунути олігархічні клани від влади

• Відмовитися від вступу до НАТО

• Змінити державний устрій Україїни з унітарного на федеративний

А для того Україна повинна:

• Heгaйнo викoнaти зoбoв'язaння, щo мicтятьcя в Угoдi пpo вpeгyлювaння cитyaцiї нa Укpaїнi вiд 21 лютoгo 2014 poкy, пo вилyчeнню нeлeгaльнoї збpoї, звiльнeнню нeзaкoннo зaйнятиx бyдiвeль, вyлиць i плoщ, a тaкoж пo opгaнiзaцiї oб'єктивнoгo poзcлiдyвaння aктiв нacильcтвa в гpyднi 2013-лютoмy 2014 poки.

• Бeз звoлiкaння cкликaти зa piшeнням Bepxoвнoї Paды Укpaїни кoнcтитyцiйнi збopи з piвним пpeдcтaвництвoм ycix yкpaїнcькиx peгioнiв для пiдгoтoвки нoвoї фeдepaтивнoї кoнcтитyцiї, в якiй pociйcькiй мoвi бyдe нaдaний cтaтyc дpyгoї дepжaвнoї мoви.

• Biдpaзy пicля cxвaлeння нoвoї кoнcтитyцiї мaє бyти пpизнaчeнe пpoвeдeння пpи шиpoкoмy i oб'єктивнoмy мiжнapoднoмy cпocтepeжeннi зaгaльнoнaцioнaльниx вибopiв нaйвищиx opгaнiв дepжaвнoї влaди Укpaїни з oднoчacним пpoвeдeнням вибopiв opгaнiв зaкoнoдaвчoї i викoнaвчoї влaди в кoжнoмy cyб'єктoвi фeдepaцiї.

• Пpизнaєтьcя i пoвaжaєтьcя пpaвo Kpимy визнaчити cвoю дoлю вiдпoвiднo дo peзyльтaтiв вiльнoгo вoлeвиявлeння йoгo нaceлeння в xoдi тoгo, щo вiдбyвcя 16 бepeзня 2014 poкy peфepeндyмy.

• Bcтaнoвлeний нa ocнoвi cyкyпнocтi виклaдeниx вищe зa цiлi i пpинципи дepжaвний ycтpiй Укpaїни, її cyвepeнiтeт, тepитopiaльнa цiлicнicть i нeйтpaльний вoeннo – пoлiтичний cтaтyc гapaнтyютьcя Pociєю, Євpocoюзoм i CШA iз зaкpiплeнням peзoлюцiєю Paди Бeзпeки OOH.

А якщо перекласти на людську мову то:

• ліквідувати Майдан і його здобутки – заблокувати будь-який суспільно-політичний розвиток країни;

• федералізувати-фрагментувати країну на конституційному рівні;

• обрати федеральні парламенти і, відповідно, уряди чим підготувати подальші анексії в разі потреби;

• визнати анексію Криму;

• оголосити про "нейтральний" статус під реальним протекторатом Росії тобто відійти під повний військовий контроль Росії;

• визнати російську мову державною.

Тобто Україна має залишитися "сірою" зоною з невизначеним статусом і обов'язково нижчим рівнем життя, ніж в Росії. А також під повним її контролем.

Як би мав реагувати Президент, Верховна рада та Уряд України? При цьому слід було б враховувати, що наші партнери-попутчики у дурацькій ситуації. Гаранти нашого суверенітету не знайшли інструментів його захисту перед агресором. Разом з тим вони почали усвідомлювати, що агресор почне загрожувати їм самим і їхнім союзникам – Литві, Латвії, Евтонії. А також і Польщі. Мусять щось робити. Запропонувати Україні якусь цукерку. А то й дві. Саме такий момент, що можна брати, якщо не рвати. Як Путін – той не соромлячись рве на себе. Але спочатку потрібно захотіти. Підтвердити це політичною волею. Позбутися панічного страху. І чітко сформулювати – хочемо в НАТО та ЄС. Тим більше тоді, коли з перестраху і ганьби наші партнери-попутчики дозрівають до:

• Прийняття України у члени НАТО;

• Не лише надання Україні асоційованого членства у ЄС, але й відкриття шляху до реального членства у ЄС

Симптоматичною є заява єврокомісара ЄС з питань розширення і політики добросусідства Стефана Фюле – 18 березня перед полуднем він заявив, що Україні слід надати членство в Євросоюзі. Відповідні декларації прийняв Європарламент.

Які інструменти реалізації планів Росії в Україні?:

• Зовнішній військовий, дипломатичний та економічний тиск;

• Внутрішня дестабілізація України з допомогою прямої агентури свої спецслужб;

• Внутрішня дестабілізація України з допомогою проросійської п'ятої колони;

• Встановлення контролю над країною шляхом обрання/призначення підконтрольних Росії вищих посадовців – аж до президента України включно.

Які інструменти реалізації планів Росії у світі?:

• Зовнішній військовий, дипломатичний та економічний тиск (газовий шантаж ЄС, військове застрашування на Балтиці під час анексії Криму);

• Задіяння закордонних агентів впливу та економічних лобістів (дуже показовими тут є лобісти Газпрому у Німеччині);

• Розмінювання України (наприклад на "зачистку" Сирії – що вже почало реалізуватися)

А тепер дивимося, як реагує українська влада на вимоги Росії – уважно слідкуйте за руками наших нових можновладців:

Спочатку було "взято владу" – зі здивуванням всі побачили, що всі посади – голови Верховної ради, в.о.Президента, прем'єр-міністра, головнокомандувача Збройних сил обійняла партія "Батьківщина" – на виду дві особи Олександр Турчинов та Арсеній Яценюк. Однак всі розуміють, що реальним головою держави сьогодні є Юлія Тимошенко. Вони ж радше її інструменти. Принаймні так би мало бути виходячи з партійної дисципліни. Нічого не маю проти "Батьківщини", проте...

Партії ВО Свобода дали відкупне у вигляді кількох посад та областей. Відпрацьовують звично "картинками" для російського телебачення – як от остатньо з побиттям під камеру негідника з Першого телеканалу. "Отдельноє спасибо" від Владім Владімірича. Ну дуже допомогли, коли він весь в лайні. Може показати пальцем – не тільки він один. А Мірошниченку орден "Собирателям земель русских":) Дістали.

Інших партій та рухів немає. Кличку пояснили чи сам зрозумів. Одним словом – "як роса на сонці"...

Майдан теж представлений скромненько і навіть жалісно. З ним справу вирішили. Як у 2004-му. Хоча...

Практично повний параліч влади з перших годин проведення анексії Криму сприяв її успішній реалізації. Запитання – сприяння цій анексії було неусвідомлюване з огляду на страх, шок, некомпетентність, чи "у відповідності з попередніми домовленостями"? Відповідайте самі. Тепер йде процес "акуратної" евакуації решток українських інституцій та військових частин – під словесним прикриттям – "ми залишаємося" чи "ми з піднятими знаменами, зброєю (певно морськими кортиками) покидатимем гарнізони – виступ одного з заступників командуючого Збройними силами України. Що це? Хоч я розумію, що військові не повинні воювати, збройно протистояти ні за яких обставин. Це не їх функція. А пекарі не мають пекти хліб, а лікарі лікувати... принаймні в Україні. Хоча, звісно, de iure Крим буде українським і т.д. А також в поезії...

18 березня, коли Фюле зробив свою заяву про відкриття реального шляху до членства України в ЄС її негайно хоча приховано (сором'язливо тсказать) дезавуював прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк (!) та представник України при Євросоюзі Костянтин Єлисєєв, які заговорили про підписання економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС аж наприкінці поточного року. Можна було б запропонувати ЄС підготовити цю угоду і до 2017 року – чому ні. Тим більше, якщо цього так прагне Росія... "Ми поки відклали підписання економічного розділу цього документа, беручи до уваги переживання і побоювання, чи не призведе зона вільної торгівлі до негативних наслідків для індустріальних регіонів, а це в першу чергу Схід", – запевнив він. Чи я знову щось недорозумів:)

Хоча, будьмо справедливі, той самий прем'єр-міністр Арсеній Яценюк 21 березня мав би підписати у Брюсселі політичну частини угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Може змусять... І не відкрутиться...

Про НАТО – знову ж оголошувати "погані новини" доручають тому, кого не шкода – знову ж прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк заперечує плани України вступити до НАТО чи бодай зробити хоч якийсь крок у цьому напрямку. "Виключно заради збереження єдності України, питання про вступ в НАТО не стоїть на порядку денному. Захищати країну буде сильна, сучасна українська армія", – заявив Яценюк 18 березня.

Одним словом ми крок за кроком виконуємо вимоги, виставлені Міністерством закордонних справ Росії? Путін нищить здобутки Майдану, чітко блокує можливі шляхи порятунку України, чи то через зміну системи влади, чи то з допомогою вступу до НАТО чи ЄС. Наступне завдання Путіна поставити в Україні свого ставленика/ставлеників. Кого цікаво.

Хоча на словах МЗС України гнівно відкинуло претензії Росії: "Запропоновані Росією ідеї відображають повністю неприйнятний підхід – перекроїти кордони України, позбавити її суверенного права на внутрішню і зовнішню політику та підірвати основи системи міжнародних відносин у повоєнній посткомуністичній і пострадянській Європі". Красиво. Та що таке слова...

Одним словом у доскіпливих обсерваторів все одно залишається підозра, якої годі позбутися, – чи ми спостерігаємо реалізацію плану, складеного десь у січні-лютому і парафованого "зацікавленими сторонами" десь на початку лютого, чи зі страху біжимо поперед паровоза в надії, що "царь не велит казнить и милует"? Невже не зрозуміло, що "не милует". Тим більше рабів.

Але ж "рабів до пекла не пускають". Як і зрадників. Ну і нездар.

І останнє – а навіщо тоді був Майдан? Для зміни персон? Чи для зміни країни? Бо як так далі піде, то все буде так само. Тільки без Криму. Ну і Януковича.

Я за зміну країни. А не "напёрсточникоff".
©

ВИЗНАЧЕНІСТЬ

Сергій Дацюк  

19 березня 2014


Визначеність в політиці, особливо в ситуації кризи, завжди краще, ніж невизначеність. Визначеність береже людські життя, кошти і нерви.

Коли я в своєму блозі закликав воювати або визнати, що Крим ми втратили, я прагнув не війни чи поразки – я прагнув визначеності.

...............

Визначеність це те, чого ми не маємо впродовж конфлікту з Росією за Крим.

Причини невизначеності повинні бути сформульовані і проаналізовані.

По-перше, Україна вже давно не приймає власні рішення в геополітиці. Щодо кожного рішення нам потрібно отримувати вказівки або в США, або в Європі. Наша влада звичайно може це заперечувати, але це так.

Кожне таке рішення для України потребує часу – або на поїздку в Європу чи США, якщо рішення складне, або на телефонну розмову, коли рішення більш просте.

Вести двобій з Росією в ситуації стратегічної гри конфліктного характеру, не маючи змогу самостійно приймати стратегічні рішення та оперативно приймати тактичні рішення, це самовбивчо для України.

По-друге, наша влада не має політичної волі впроваджувати протягом тривалого часу довгострокові стратегічні рішення та не може чи не хоче діяти рішуче в тактичному плані.

Це означає, що більш вольовий супротивник завжди нас переграє.

По-третє, у наших політиків традиційно відсутня не тільки стратегічна компетенція, а навіть розуміння того, що така компетенція є вирішальною для довгострокових геополітичних рішень.

По-четверте, в Україні відсутній Інститут Стратегування, який би займався розробкою довгострокових стратегій, сценаріїв, моделей, форсайтів, прогнозів і т.д.

Наявний Інститут Стратегічних Досліджень принципово не може цього робити, бо він створений під інші цілі – досліджувати стратегічні напрямки науково, а не розробляти стратегії. Люди в цьому інституті роблять наукову кар'єру, а не кар'єру військових стратегів чи стратегічних консультантів.

...............

Україна програла Крим Росії. Не має значення, що там собі вважають в США, в Європі чи в Україні. Крим – не український. Така реальність.

Протягом кримської кампанії Росії лютого-березня 2014 року на кожному етапі зберігалася можливість не втратити Крим. На етапі початку блокування Парламенту Криму людьми з так званої самооборони – можливі були поліцейські дії. На етапі введення додаткових російських військ – було можливе чисто військове блокування повітряного простору і російських військ в місцях їх дислокації на півострові. На етапі наявності російських військ без опізнавальних знаків була можлива міжнародна військово-поліцейська операція проти незаконних неопізнаних збройних формувань. Нічого цього зроблено не було, хоча всі такі консультації влада отримала.

Як діяла українська влада в ситуації навколо Криму?

Стратегічний принцип 1 – "Захід нам допоможе, а США та Великобританія мають гарантувати нашу територіальну цілісність згідно Будапешстської угоди". Принципова стратегічна помилка – Будапештська угода не передбачала дій підписантів на той випадок, коли якась з країн-гарантів зазіхне на територіальну цілісність України. Більше того, навіть наявні зобов'язання по Будапештській угоді не варті нічого. Ніхто не може гарантувати щось країні, яка сама собі нічого не збирається гарантувати. Ніхто не може допомогти у війні, яку країна не оголосила і не веде. Не можна змушувати когось чужого нести втрати за інтереси України, навіть якщо про це є міжнародна угода. Захід не збирається піддавати ядерній небезпеці свої країни за якусь там Україну, у якій власна еліта розікрала народне багатство, знищила армію і неспроможна діяти стратегічно на користь власної країни. Захід здав Україну Росії, хоча зробив це завуальовано і не так принизливо, як Росія розміняла свою дружбу на Крим. Це стратегічний програш України.

Стратегічний принцип 2 – "не піддаватись на провокації в Криму, уникати збройних сутичок". Провальна стратегія, бо вела до деморалізації власних військових сил в Криму та до їх блокування в місцях дислокації. Ця ж стратегія приводить і буде приводити до проникнення росіян на материкову частину України, де ми знову будемо "не піддаватись на провокації". В Криму вже немає провокацій, там іде видавлювання військ чужої країни (України) з території Росії.

Стратегічний принцип 3 – "не визнавати рішень кримської влади, не визнавати проведення референдуму та не визнавати результатів самого референдуму". Нікчемна стратегія, бо в геополітиці поступово перемагає та політична дійсність, яка підкріплена більшими політичними, військовими та медійними ресурсами. Не визнавати щось можна, допоки це не відбулося. Не визнавати Крим в складі Росії зараз це ідіотизм. І ті, хто це робить, – політичні ідіоти. Потрібно визнання, покаяння у власній стратегічній неспроможності і план подолання цієї неспроможності.

Стратегічний принцип 4 – "готуватись до війни на материковій території України, не збираючись її вести". Злочинна проти народу України стратегія. Така стратегія деморалізує власні збройні сили та веде до втрати військового духу у мобілізованих резервістів. Якщо ми не готові боронити територію України, тоді можна одразу здати Росії ті частини території, які вона захоче. Це буде дешевше економічно, без втрати людських життів і без масової істерії та неврозу українських ЗМІ, які вміють вводити народ в депресію, але принципово не вміють робити стратегічний аналіз.

Стратегічний принцип 5 – "ми все робимо, просто не про все можемо розповідати, бо це таємниця". Вся таємниця полягала у тому, що влада збиралася здати Крим Росії в обмін на те, щоб зберегти материкову територію, тобто втримати в складі України Донецьку, Луганську, Харківську, Миколаївську та Одеську області. Це була таємниця тільки для українців, бо росіяни відверто цього хотіли і на це сподівалися. Що ж до такої стратегії "замирення агресора", то вона в історії ніколи не працювала. Агресор ніколи не вдовольняється малим, він хоче більше, а потім хоче все. Не можна ніколи здавати ні квадратного метра своєї території.

...............

Нам потрібна визначеність – важка, неприємна, принизлива, але визначеність.

Для визначеності нам потрібна стратегічна влада – або управляюча адміністрація США та Європи в складі Уряду, або власна стратегічна позиція без необхідності її узгоджувати з Європою та США.

Для визначеності нам потрібен Інститут Стратегування.

Для визначеності нам потрібна політична воля і готовність вести війну на захист власної території.

Дії влади мають бути жорсткі та рішучі. Інакше нас чекає стихійне повалення Майданом всіх нині діючих гілок влади, а це призведе до хаосу в країні.

Невизначеність і гра в "ми не визнаємо, що Крим уже не наш" – смертельно небезпечні.

Якщо Крим наш, то ми маємо його тепер відвоювати. Якщо ми не хочемо воювати, то Крим не наш.

Будь-яка, навіть маленька, невизначеність нас знищить. Нас спасе тільки визначеність.
©